Український ринок насіння з 1991 року змінився невпізнанно. Не ти бігаєш за насінням, а воно за тобою. Вибір такий, що очі розбігаються. І якщо колись посівний матеріал розподілявся строго по рознарядці, а насіння популярних сортів було в дефіциті, то сьогодні постала проблема...профіциту! Насіння озимої пшениці в 2018 році перевищувало попит на 855 тис тонн, озимого ячменю на – 250 тис тонн, ярого ячменю – на 325 тис тонн, гречки – на 24 тис тонн, а от кукурудзи й соняшнику дещо бракувало через постійне розширення площ під цими культурами.
Кількість і якість
Із сортовими ресурсами нібито теж все гаразд. Вони постійно поповнюються. Якщо в 1991 році в Державному реєстрі було зафіксовано 1895 сортів, то станом на 1 січня 2019-го – 8871. Зокрема кількість сортів озимої пшениці збільшилася в 11,7 разу, кукурудзи та соняшнику без батьківських компонентів – відповідно у 21,8 та 45,2 разу, ячменю – у 7,3, кормових – у 2,1, технічних – у 6,8, овочевих, баштанних, грибів – у 9,6 разу. З одного боку це добре, а з іншого, таке розмаїття дещо збиває аграріїв із пантелику. Побутує думка, що Реєстр сортів рослин окупували сорти іноземної селекції. Але статистика свідчить, що катастрофи поки ще не сталося. Якщо у 1991 році частка вітчизняних сортів становила 47 %, то сьогодні – 44%. У сегменті озимої пшениці наші сорти поступилися на 8%, але все одно продовжують домінувати із показником 72%, а от у групі сортів кукурудзи та соняшнику відбувся обвал майже удвічі, за сортами технічних культур ми скотилися із 73% до 24%, картоплі із 59% – до 41%, зате за сортами плодово-ягідних культур виросли з 54% до 85%, декоративними, ефіроолійними та лікарськими з 41% – до 91%. Ситуація на ринку насіння змінилася ще радикальніше. Якщо в кінці 1990-х частка насіння українських сортів та гібридів становила 70-80%, то сьогодні, навпаки, – 20-30%.
Але революція сортової кількості, профіцит насіння на ринку, домінування іноземних сортів не призвели до революції якості. Аграрії, спокусившись на гучний бренд та блискучі характеристики сорту, втрачають рік-два, щоб зрозуміти, що йому підсунули шило в мішку. Чимало іноземних сортів погано адаптуються до місцевих ґрунтово-кліматичних умов, посухи, нашесть хвороб та шкідників, дуже вибагливі до догляду. Через це, незважаючи на кількаразове збільшення сортового складу в Реєстрі, урожайність зернових впродовж останніх 27 років збільшилася всього на 20%.
Напрошується логічний висновок про те, що ринок треба переорієнтовувати на насіння вітчизняної селекції. Але установи НААНУ поступово втрачають свої позиції на внутрішньому ринку насіння, щорічний обсяг якого становить 26,4 млрд грн. Якщо в 2013 році було вироблено 68 тис тонн насіння і реалізовано 47,6 тис тонн, то 2018-му відповідно – 42,6 тис тонн і 27,8 тис тонн. Тобто впали не лише показники виробництва, а й товарності. Насіння українського виробництва користується також попитом у Білорусі, Молдові, Казахстані. Торік цього продукту було експортовано до цих країн на $11 млн. У той же час імпортовано на $484 млн.
Хочеш зберегтися – атакуй
В середовищі селекціонерів та виробників насіння склалася думка, що одним із способів усунення перекосів на українському ринку насіння може бути збільшення обсягів імпорту насіння. На зовнішні ринки слід було б поставляти не менше мільйона тонн насіння сортів вітчизняної селекції. І справа тут не лише в заробленій валюті і розвантаженні ринку, а в тому що вітчизняний посівний матеріал, пройшовши через горнило європейської сертифікації і зрештою, потрапивши до реєстрів провідних країн ЄС одразу на кілька пунктів виріс би в очах вітчизняних аграріїв. Але для цього треба врегулювати низку питань. У багатьох країнах, зокрема ЄС не визнаються українські фітосанітарні сертифікати. Ця ситуація погіршується через неповне приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку. Цей процес за процедурою OECD розпочався ще із січня 2009 року і триває і досі. Окрім цього провідні аграрні держави вибудували систему рогаток, які перешкоджають входженню на їхній ринок іноземного насіння.
Українські селекціонери пропонують також запровадити на загальнодержавному рівні практику ухвалення базових законів щодо державного регулювання ринку насіння зі строком дії мінімум 4-5 років. І державні, і приватні селекційні установи потребують дієвої програми підтримки, проте не вона повинна стати основним рушієм розвитку сфери селекції та насінництва. Якщо держава захистить інтелектуальні права українських селекціонерів, то від роялті в бюджети селекційних установ могло б щорічно надходити понад 4 млрд гривень, проте вони одержують лише 4-5% від цієї суми.
Свій до свого по своє
Є ще один цікавий напрямок підвищення ролі вітчизняної селекції та насінництва на ринку – зміцнення та розширення її приватного сектору. Про його перспективність свідчать успіхи Всеукраїнського наукового інституту селекції (ВНІС), який 20 років тому було засновано відомим українським селекціонером Федором Парієм. Колектив ВНІС сьогодні успішно працює над створення гібридів соняшнику, кукурудзи, ріпаку озимого, виведенням сортів жита, ячменю, пшениці, спельти, сорго, цукрового та кормового буряків, а останніми роками взявся ще й за цукрову кукурудзу. В своїй роботі ця приватна установа користується найсучаснішими надбаннями науки.
Має три лабораторії: молекулярних маркерів, біотехнологій, оцінки якості насіння. Насінництво своїх сортів та гібридів ВНІС веде самостійно. Має також власну лінію з переробки батьківських форм, торгову марку, для створення сортів активно використовує можливості південної півкулі; з допомогою молекулярних маркерів, пришвидшує селекційний процес, застосовує технологію незрілих зародків, тобто фактично за два роки може створювати нові форми і гібриди, які випробовуються в 10 точках України, для кожної культури відведено 15 тис дослідних ділянок, також проводить випробування в Східній Європі, Сербії, Румунії, співпрацює з багатьма закордонними селекціонерами, обмінюючись матеріалами. В державному реєстрі має 20 гібридів соняшника, кукурудзи – 12, гібридів озимого ріпаку – 5, гібридів цукрової кукурудзи – 5 та 10 сортів озимої пшениці. ВНІС бере активну участь в аграрних виставках, проводить власні дні поля, науково-практичні конференції для своїх клієнтів. Активність та маркетингова креативність цієї установи не залишилися не поміченими на ринку, а тому все більше й більше аграріїв віддають перевагу гібридам та сортам ВНІС.
Фермер Сергій Шостак із Кагарлицького району на Київщині другий рік поспіль вирощує гібрид соняшнику Карлос 105, який вивели селекціонери ВНІС. «Чому вибрав саме його? - Тут спрацювала, по-перше, фінансова складова, адже він наполовину дешевший від гібридів іноземних компаній, по-друге, підходить під систему обробітку Clearfield, по-третє, він мене задовольняє за продуктивністю, і в 2018-му показав хорошу врожайність, а в 2019-му перевершив усі сподівання, дав понад 39,8 ц/га, а цей результат на рівні світових. Окрім цього він дозріває у ті строки, з тими показниками вологості, які задекларували автори. Невибагливий до догляду. По одному разу обробили гербіцидом та підживили. В новому сезоні також будемо працювати з цим гібридом. Я знаю що дуже багато моїх колег також обирають гібриди та сорти цієї селекційної компанії. Ви подивіться на нинішню ситуацію. Навіть дуже успішні господарства були поставлені в минулому сезоні на межу виживання. Якщо у сезоні 2018-го я продавав пшеницю по 6 тис грн/ тонна, то в 2019-му – по 4200 грн/т, тобто нас «нагріли» буквально на рівному місці, хоча добрива не подешевшали, ЗЗР і пальне також, у в магазинах хліб подорожчав. Раніше в нас була пільга з ПДВ, яка нас тримала на плаву, тепер її немає, виживай, як хочеш. А тому нам дуже потрібне високоякісне і недороге вітчизняне насіння. Держава повинна підтримувати такі установи, як ВНІС, щоб український АПК не залежав від іноземного насіння. Має діяти принцип: «Свій до свого по своє».
 |
 |
 |
Сила приватної ініціативи
–Харчова безпека будь-якої країни починається з насіння, але якщо на її ринку домінуватиме іноземне насіння, про це не може бути й мови. Сьогодні залежність України за насінням основних культур становить близько 90%, – говорить один із керівників ВНІС Мирослав Парій, – а тому завдання нашої молодої держави полягає в тому, щоб створити таку потужну галузь селекції та насінництва, яка могла б успішно конкурувати із відомими глобальними компаніями на внутрішньому та зовнішньому ринках. Турецькі колеги мені розповідали про те, що вони мають дуже серйозну підтримку з боку держави і в будівництві заводів для насіння, і в науковій сфері. Приватному сектору в селекції, який тільки народжується, але довів свою спроможність та ефективність, також важко конкурувати з глобальними компаніями. А тому держава відомими їй засобами – прямими бюджетними дотаціями та податковими преференціями мала б підтримати вітчизняну селекцію. Така підтримка дала б змогу змінити співвідношення на ринку на користь насіння українських сортів та гібридів. Я вважаю, що наша частка має становити не менше 70-80%. Але для цього треба почати діяти вже сьогодні. По-перше, треба поставити приватну та державну селекцію в рівні умови. Відкрити приватникам доступ селекційних та земельних ресурсів, бо знайти сьогодні землю, яка відповідала б селекційним потребам, досить важко. Далі – перебудувати систему аграрної освіти. Приватні компанії, які мають фахівців, могли б підключитися до діяльності університетів, але цьому має бути теж сприяння, кошти треба виділяти не на університети, а таким чином, щоб компанії були зацікавлені в роботі зі студентами, треба внести низку змін в освітні програми, бо у нас навіть спеціальності «селекція» на рівні бакалавра та магістра немає. Та навіть, якби молода людина якимсь чином опанувала спеціальність селекціонера-генетика, вона не матиме перспектив, бо в державні установи вона не піде через низькі зарплати, а приватні можна перерахувати на пальцях. Ми налагодили співпрацю з кафедрою селекції НУБіП, але знову ж таки це робиться в основному за наші кошти. Знаходимо молодих талановитих студентів, вони йдуть до нас на стажування, на виробничі практики, в результаті відбираємо тих, які будуть придатні до цієї роботи, бо щоб займатися нею, треба мати не лише талант, але й цілеспрямованість, волю, терпіння. Адже селекція – це довготривала робота, яка потребує тривалого часу, а її результати можна побачити через 10-15 років. Комплексна державна програма підтримки вітчизняної селекції має стосуватися і популяризації цієї сфери. Ми готові зустрічатися з тими, хто приймає рішення і рухатися у правильному напрямку, але на це має бути запит і від можновладців.
–Що вам дає латиноамериканський проект?
–Він у першу чергу стосується нашої овочевої культури – цукрової кукурудзи, він дає можливість оперувати на латиноамериканському ринку, а якщо ти прийшов з одним продуктом, то з’являються, знання, контакти, можливості для поширення інших. Чи прийшла звідти якась генетика? Так, є спеціальний продукт – чокло, це овочева культура Південної Америки, вводимо туди гени, які відповідають сучасним гібридам цукрової кукурудзи, робимо її надсолодкою, на нашому ринку вона буде мати назву Чокло-Україна, бо на іспанській мові солодка кукурудза звучить як «Чокло американо» – вона пройшла через три покоління схрещування в Чилі і через півтора-два роки буде готовий експериментальний зразок, далі стоятиме питання його реєстрації і впровадження на українському ринку, бачимо до нього певний інтерес з боку споживачів, компаній, які займаються дистрибуцією, доробкою. Це новинка, яка матиме, ефект своєрідної бомби на ринку.
–Які успіхи у просуванні ваших продуктів на європейський ринок?
–Там ми випробовуємо низку сортів та гібридів, деякі з них проходять процедуру реєстрації. Треба сказати, європейський ринок складний, занадто регламентований, але ми з упевненістю дивимося на свої можливості і бачимо, що можемо успішно конкурувати з тамтешніми гравцями. Плануємо також розпочати рух в Європу з ріпаком озимим, бо це одна з основних культур для північної та центральної Європи, вона займає великі площі у порівнянні з Україною. Окрім того ми розпочинаємо співпрацю з Південною Кореєю щодо селекції озимого ріпаку спеціального типу, який зорієнтований на жирно-кислотний склад, відмінний від більшості гібридів, які використовуються сьогодні в Україні. Ще один напрямок – робота з ГМО-сортами. Ми сподіваємося, що 2020-й буде проривним і для нас, і для вітчизняної селекції в цьому плані. Подаємо на реєстрацію перший вітчизняний сорт ГМО. Подія запланована, хочемо побачити реакцію чиновників всіх відповідних служб, аграрної спільноти. Сподіваюсь на конструктивну дискусію. Нещодавно було повідомлення, що в Європі були зареєстровані 9 сортів ГМО, які використовуються для харчування людей, годівлі тварин. Тобто Європа почала активний рух в цьому напрямку. Світ змінюється. І коли в космос літають приватні ракети, люди збираються колонізувати Марс, у нас у сфері селекції і досі панують якісь дикі забобони. Їх треба позбуватися. Нашої молода інноваційна держави повинна бути попереду в усіх наукоємних технологіях. І ми готові зробити у цю справу посильний внесок.
Немає замовлень