Немає замовлень
«Я не вірю в мікроділянкові випробування…». Такі слова іноді можна почути від головних агрономів або від успішних менеджерів з продажу насіння та ЗЗР. Давайте розбиратись, що таке мікроділянки, для чого вони потрібні і чому до них таке неоднозначне ставлення.
Створення гібридів чи сортів – це довготривалий процес, і значну його частину займає саме випробування комбінацій. Отримати тисячу гібридів – завдання просте і вирішується за один рік, складність в тому, щоб із цієї тисячі вибрати один хороший. Для цього й потрібні мікроділянкові випробування, адже кожен гібрид потрібно висіяти в різних грунтово-кліматичних умовах, закласти по декілька повторностей в кожній локації.
Зазвичай площа однієї ділянки становить близько 10 квадратних метрів, якщо йдеться про внутрішні випробування у насіннєвих компаніях. Але, якщо порахувати сумарну площу ділянок кожного гібрида, то набігають значні цифри. Вимоги до самого поля, де закладаються досліди із випробування гібридів, значно суворіші, ніж для будь-яких інших цілей, адже головне завдання таких дослідів – визначити вплив саме генетики на урожайність гібридів та на її складові. На таких ділянках дуже важливо дотриматись технології, вчасно провести усі заходи з догляду за посівом. Рельєф поля має бути максимально однорідним, та й за іншими показниками уся площа досліду повинна мати однакові умови, для невеликих мікроділянок набагато простіше забезпечити таку рівномірність ніж для макровипробувань чи демопосівів.
Важлива особливість мікроділянкових випробувань – рандомізація. Це перемішування тестових гібридів та їх повторностей для розміщення ділянок на полі у випадковому порядку, що підвищує статистичну достовірність отриманих результатів. В кожній локації гібриди випробовуються щонайменше протягом трьох років, це дає змогу оцінити стабільність кожного гібрида.
Гібриди мають бути не лише високоврожайними, а й стабільними, оскільки кожного року умови змінюються, відрізняється кількість опадів, характер зими, та взагалі кожний рік відрізняється від попереднього. Результати випробувань на мікроділянках – це те, на основі чого селекціонери приймають рішення про подальшу реєстрацію гібридів та їх запуск у виробництво. Важливим елементом випробувань є стандарти – зазвичай це найкращі зареєстровані гібриди за даними державних станцій сортовипробування.
Також до загальної схеми досліду можна і потрібно включати гібриди компаній-конкурентів для того, щоб проводити порівняння в однакових умовах і бачити реальну картину. Після трьох років внутрішніх випробувань починається державна реєстрація і наступний етап тестування гібридів уже на державних станціях. А уже після реєстрації починається «розкрутка» гібрида і масове закладання демо-ділянок.
Демоділянки, які часто можна побачити вздовж доріг із гарно виставленими кольоровими табличками, в цілому, також мають на меті порівняти урожайності різних гібридів, але їх функція вже більш демонстраційна. В залежності від масштабів, на демополях можуть розміщуватись як гібриди однієї компанії, так і великі набори гібридів від різних виробників насіння. Зазвичай площа демоділянки одного гібрида становить близько одного гектара, але бувають і менші. На демоділянках висівають уже зареєстровані і перевірені роками випробувань гібриди. Таким чином, демоділянки є наступним логічним етапом підтвердження даних, отриманих на мікроділянках до цього.
На великих площах значно складніше забезпечити однакові умови для всіх гібридів, а відсутність повторів кожного гібрида взагалі перетворює цифру урожайності із обʼєктивних даних у випадкову величину.
Сьогодні передові господарства активно користуються масою всіляких аналізів, починаючи від аналізу ґрунту і закінчуючи створенням карт урожайності поля. І якщо глянути на такі карти, то дуже чітко видно, що на більшості полів один і той же гібрид може давати врожайність, яка відрізняється мало не вдвічі на різних ділянках одного і того ж поля.
Звісно, демоділянки зазвичай закладаються одразу ж в багатьох регіонах і у досить великій кількості, тому, в цілому, загальну тенденцію можна простежити. Але давайте будемо чесними, якщо в одній області на одному полі гібрид ріпаку дасть 5,5 тонни, а на іншому 2,5 тонни, то до каталога потрапить лише одна цифра, і це не буде середня урожайність між двома ділянками, там буде чітко вказане господарство, яке успішно виростило високий урожай.
Зазвичай випробування показує, що за однакових умов вирощування реальна різниця в урожайності між гібридами одного селекційного циклу виключно за рахунок генетики майже відсутня або не настільки велика, щоб реально позначитися на прибутках господарства. Суттєва прибавка до показника врожайності в нових гібридах відбувається приблизно раз на 7–10 років. Усі ж гібриди, які створені в один період, дуже подібні між собою за багатьма показниками, насамперед, за урожайністю.
Андрій Сидоров, відділ селекції ВНІС
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2022
