Коли ви чуєте термін «ГМО»то, напевно, думаєте про їжу. Однак методи створення ГМО також важливі для вироблення деяких лікарських засобів. Фактично генну інженерію, з якою створено ГМО, вперше було використано для виготовлення людського інсуліну – ліків від діабету. Ліки, розроблені за допомогою генної інженерії, проходять поглиблений процес схвалення. Має бути доведено, що всі ліки безпечні та ефективні, перш як вони будуть схвалені для застосування людиною. ГМО також використовують у текстильній промисловості. Деякі культури, такі як ГМ‑бавовник, застосовують для створення бавовняного волокна, котре далі йде для виготовлення тканини для одягу та інших матеріалів. Сільське господарство в ХХІ сто‑ літті годує та одягає мільярди людей із меншою кількістю сільгоспугідь, обмеженою доступністю землі й додатковими сучасними проблемами порівняно з минулими століттями. Менше з тим, люди завжди знаходили спосіб спиратися на попереднізнання для виявлення нових можливостей у сільському господарстві, й саме ці вдосконалення зумовили збільшення виробництва та доступності продукції для світового населення. Застосування біотехнологій – це лише частина інновацій у сільському господарстві, що сприяє його успіху. Як й у випадку з будь-якою новою технологією, ризики, пов’язані з нею, мають оцінюватися та управлятися – це завдання, яке за останні 30–40 років випало законодавцям. Безпека харчових продуктів, кормів для тварин і захист навколишнього середовища залишаються центральними критеріями оцінки ризику під час використання агротехніки. Ці критерії застосовують до всіх сільгосппродуктів, призначених для споживання та використання, зокрема сорти, створені з використанням традиційних методів селекції рослин.
Ідентифікація врожаю чи рослинного продукту як «генетично модифікованого організму», або ГМО, – це один із методів, котрий розроблений для запровадження національних нормативних актів, що містять методики оцінки ризиків і стратегії управління. Оцінка залежить від того, чи призначений продукт для харчування (нормативна база продуктів харчування), використання як корму (нормативна база кормів для тварин) або для вирощування (нормативна база сіль‑ ського господарства та/або навколишнього середовища). За останні 25 років виробництво ГМ‑культур зросло більш як у 100 разів. Нині фермери вирощуютьблизько 190 млн га біотехнологічних культур, що приблизно еквівалентно всій площі Мексики. Чотири основні сільгоспкуль- тури: соя (~50%), кукурудза (~30%), бавовник (~13%) і ріпак (~5%). Більшість продуктів чотирьох основних культур традиційно не призначена для спожи‑ вання людиною. Посіви сої забезпечують соєву олію, яка є універсальним компонентом у рослинних олійних продуктах, а також у промислових клеях, розчинниках і мастильних матеріалах, тоді як бавовняне борошно має висо‑ кий уміст білка та використовується в кормах для тварин. ГМ‑бавовна становить 79% загального вирощування бавовни й залишається важливим природним джерелом кліт‑ ковини. З іншого боку, викорис‑ тання кукурудзи за останні два десятиліття перейшло від виробництва кормів для тварин до виробництва етанолу, надто в США.
За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації (FAO), із загального світового виробництва кукурудзи 55% використовувалося як корм, 20% – для інших непродовольчих цілей і лише 12% для продовольства. Зі зростанням попиту на ГМ‑корм для тваринництва було створено Міжнародними організаціями продовольства й охорони здоров’я певні правила та протоколи для визначення й оцінки впливу такої продукції на організм первинного споживача, а також на кінцевого, що споживає тваринницьку продукцію в своєму раціоні (яйця, молоко, м’ясо). Окрім прямого впливу ГМ‑кормів на тварин у протоколах таких досліджень мають проводитися експерименти з репродуктивного здоров’я тварин першого покоління, що вживали генетично модифіковані корми, а також їх наступні покоління, тобто ви розумієте, що такі дослідження проводять упродовж не одного та не двох років, й вони містять в собі повну інформацію про споживання того чи іншого ГМ‑продукту.
Безпека харчових продуктів, кормів для тварин і захист навколишнього середовища залишаються центральними критеріями оцінки ризику під час використання агротехніки
Оцінку впливу ГМ‑продукції на тваринні організми здійснюють у три етапи: короткотермінові дослідження на гризунах, довготермінові дослідження на ВРХ і багатопоколінні дослідження на ВРХ, оцінювати вплив кормів на тварин лише за одним з етапів неможливо, потрібно використовувати комплексний підхід із дотриманням методик. Протоколи 90‑денних досліджень гризунів (короткотермінові дослідження) були адаптовані до протоколів токсикологічних досліджень in vivo та призначені для оцінки безпеки кормів. Цей протокол рекомендує для дослідження 10 тварин кожної статі й розділення груп за трьома дозами досліджуваної речовини та контрольною групою. Його було розроблено для перевірки токсикології хімічно визначеної речовини (наприклад, лікарського засобу), а не складних про‑дуктів, таких як корм. Стає дещо проблематичним належне «дозування» корму, позаяк раціон має бути збалансованим, щоб задовольнити потреби в живленні гризунів. Завелика кількість однієї культури або виду в раціоні може призвести до шкідливих ефектів і пов’язаних з ними фенотипових виявів. Зазвичай для тестування ГМ‑корму включають 33% ГМО до звичайного раціону тварин. У процесі досліджень щодо впливу ГМ‑кормів на тварин і людину виявлено відхилення від стандартних норм. Про що йдеться? Про контрольний корм, який не був отриманий із близьких ізогенних ГМ‑ліній, недостатню кількість тварин для статистичного аналізу, надмірне тлумачення відмінностей, що перебувають у межах норми варіацій, а отже, не є біологічно значущими та/або має погану токсикологічну інтерпретацію даних. Це підкреслює потребу в дотриманні стандартних про‑ токолів у дослідженнях годівлі тварин. Це недотримання деяких міжнародних протоколів і сенсаційна презентація їх результатів у громадських місцях призвели до сумної ситуації. Репродуктивний ефект біотехнологічної продукції спричинив дискусії. З огляду на це часто цитують кілька суперечливих досліджень. Деякі з цих досліджень не були опубліковані в рецензованій літературі, а розміщені лише на просторах Інтернету та оприлюднені на пресконференціях. Дослідження Єрмакової (Ermakova I.V.: Influence of Genetically ModifiedSOYA on the Birth-Weight and Survival of Rat Pups: Preliminary Study. 2005) стверджувало, що трансгенна соя (боби) погіршує репродуктивну функцію у щурів, відтак різко знижується виживання та розвиток їх потомства. Однак дослідження було піддано критиці за численні вади в дизайні експерименту, позаяк методика дослідження не відповідає загальноприйнятій. Було проаналізовано низку досліджень для виявлення впливу рекомбінантної ДНК, що перебу‑ ває в ГМ‑кормах, на молоко, яйця та м’ясо тварин, що споживали ГМ‑корм. На сьогодні рекомбінантна ДНК і продукти експресії білка не були виявлені в продуктах тваринного білка, одержаних із кормових тварин, які годуються ГМ‑кормами. Причина того, що вчені досліджують цю тему, не в тому, що кормові тварини споживають ГМ‑корм, а в тому, що ДНК з ГМ‑продукції, яку спожили та перетравили тварини, може вплинути на здоров’я споживача – людини. Наукова заслуга цього сприйняття сумнівна, враховуючи, що тварини та люди щодня їдять чужорідну ДНК різних видів культур, і не важливо маркування «ГМО» чи «Без ГМО». Деякі дослідження повідомляли про виявлення слідів ядерної та хлоропластної послідовностей ДНК рослин із великою кількістю копій в органах і тканинах тварин. Біологічна важливість цієї знахідки невизначена. На сьогодні немає жодних доказів того, що споживання ДНК і білків іншого виду, «ГМО» або «Не ГМО» призводить до включення ДНК до геному споживача.
Незалежні дослідження свідчать, що немає жодної різниці в тому, як ГМ‑ і не ГМ‑продукти впливають на здоров’я та безпеку тварин
Жодна країна на сьогодні не передбачала маркування продуктів від тварин, які живляться ГМ‑кормами. Незалежні дослідження свідчать, що немає жодної різниці в тому, як ГМ‑ і не ГМ‑продукти впливають на здоров’я та безпеку тварин. ДНК у їжі з ГМО не передається тварині, котра її їсть. Це означає, що тварини, які їдять ГМ‑ їжу, не перетворюються на ГМО. Якби це було так, тварина мала би ДНК будь-якої їжі, котру вона їла, ГМ чи ні. Іншими словами, корови не стають травою, яку вони їдять, а кури – не стають тією кукурудзою, котру вони їдять. Так само ДНК із тваринної їжі з ГМО не потрапляє до м’яса, яйця чи молока тварин. Дослідження свідчать, що такі продукти, як яйця, молочні продукти та м’ясо, що надходять від тварин, котрі вживають їжу з ГМО, є рівними за харчовою цінністю, безпекою та якістю з продуктами, виготовленими з тварин, які їдять лише продукти, що не містять ГМО.
Валерія Галкіна
Немає замовлень